Кір - це висококонтагіозне (надзвичайно заразне) гостре вірусне захворювання. В основному кіром хворіють не щеплені діти, що відвідують дитячі заклади. Підлітки й доросл, що раніше не хворіли кіром, та не отримали вакцину проти нього, також залишаються надзвичайно сприйнятливими до цієї інфекції.
Як відбувається зараження кором?
Джерелом інфекції є хвора на кір людина з моменту появи перших ознак хвороби до п'ятого дня від початку висипань. У випадку зараження, після контакту із хворим проходить від 7 до 17 днів, перш ніж хвороба проявиться (інкубаційний період).
Кір - це повітряно-краплинна інфекція. Вірус попадає в організм через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і око від хворої кіром людини, яка поширює його
при диханні, розмові, чханні і кашлі.
Вірус корі дуже летучий - з потоком повітря він може попадати в сусідні приміщення й навіть на інші поверхи будинку через вікна, вентиляцію, замкові щілини, - тому заразитися можна, просто перебуваючи в одному будинку із хворим. При цьому вірус швидко гине в зовнішньому середовищі, тому поширення інфекції через предмети ( постільну білизну, одяг, іграшки), а також через третіх осіб, що контактували із хворим, практично неможливо. Приміщення, де перебував хворий кором, досить провітрити, щоб у ньому можна було перебувати без ризику заразитися, дезінфекція не потрібна.
Як протікає захворювання кір?
Хвороба починається гостро: дитина скаржиться на сильний головний біль, слабкість, температура може підвищуватися до 40ºC, апетит відсутній. Незабаром з'являються нежить, кашель - звичайно сухий, болісний, або гавкаючий - при ларингіті. Горло в дитини червоне, набрякле, шийні лімфовузли збільшені. Характерне запалення слизової оболонки око - кон'юнктивіт. Його прояви при кіру яскраво виражені: очі червоніють, з'являється сльозотеча, світлобоязнь, згодом з'являється гнійні виділення. На другий-третій день хвороби на піднебінні з'являються рожеві крапкові висипання (енантема), а на слизовій оболонці щік, ясен і губ - характерні для кіру малесенькі білусоваті цятки (плями Бєльського-Філатова-Коплика). І те, і інше можна побачити до появи висипу на тілі.
На 4-5 день хвороби з'являється висип - спочатку на шкірі голови, за вухами, на обличчі. Наступного дня вона поширюється на тулубі, ще через день - на руках й ногах. Коревий висип являє собою численні дрібні червонуваті цятки і пухирців, які мають тенденцію до злиття й утворення більших плям. У період появи висипи стан дитини різко погіршується - знову підвищується температура, підсилюються катаральні явища (нежить, кашель), загострюється кон'юнктивіт. Дитина млява, відмовляється від їжі, спить неспокійно.
Якщо немає ускладнень, то із четвертого дня від початку висипань наступає поліпшення стану. Висипка або зникає зовсім, або переміняється пігментацією й ділянками лущення шкіри. Зникнення висипу відбувається в порядку, зворотному її появі. У дитини нормалізується температура, проходять катаральні явища - вона поступово видужує.
Можливі ускладнення
У наші дні при вчасно початому грамотному лікуванні ускладнення при корі бувають нечасто. Більшість дітей ( на відміну від дорослих) переносять цю хворобу без наслідків. Ускладнення частіше виникають у дітей до року, недоношених, з малою масою тіла, алергіків.
Перебіг хвороби може ускладнюватися ураженням дихальної системи: ларингітом, трахеїтом, бронхітом, пневмонією; око - кон'юнктивітом, блефаритом; травної системи - диспепсії; запаленням середнього вуха - отитом або слухової труби - евстахеїтом. У маленьких дітей часто буває стоматит.
Найважчі ускладнення кіру, які, на щастя, зустрічаються крані рідко, торкаються головного мозку - менінгіт і енцефаліт.
Лікування та догляд
Неускладнений кір лікують дома, обов'язково під спостереженням лікаря. При важкому перебігу хвороби, розвитку ускладнень, можлива госпіталізація.
Лікар призначає дитині лікування, яке допомагає впоратися із симптомами хвороби й підтримати імунітет: вітаміни А и С, жарознижуючі засоби на основі парацетамолу або ібупрофену; таблетки або мікстури для полегшення кашлю; антигістамінні засоби; судинозвужувальні краплі в ніс; краплі й мазі для очей і т.д. Антибіотики призначаються тільки при приєднанні вторинної інфекції й розвитку ускладнень (отит, бронхіт, пневмонія й ін.).
У кімнаті, де перебуває хвора дитина, необхідно щодня робити вологе прибирання. Провітрювання повинні бути якнайчастіше. Штори краще тримати закритими, тому що при корі спостерігається світлобоязнь. Постільна білизна й піжама хворої дитини повинні бути свіжими. Дитину треба часто й багато напувати простою водою, компотами, морсами, чаями. Їжа повинна бути легка, що щадить: кисломолочні продукти (кефір, йогурт, кисляк); овочеві супи; овочеві й фруктові пюре; відварене протерте м'ясо (нежирна телятина, курка, індичка).
Після перенесеного кору дитина дуже ослаблена: якийсь час вона може почувати себе не занадто добре, погано їсти, вередувати, швидко утомлюватися. Її імунна система ще мінімум два місяці залишається надзвичайно сприйнятливої до будь-якої інфекції. Треба намагатися оберігатись від зайвих контактів, навантажень, стресів, переохолодження і т.д. Велику увагу варто приділити харчуванню, порадитися з лікарем із приводу приймання вітамінів.
Профілактика кору
У людини, що перехворіла кором, на все життя зберігається імунітет до цієї інфекції - випадки повторних захворювань одиничні.
Діти до 6 місяців, що особливо перебувають на грудному вигодовуванні, хворіють на кір украй рідко.
Основний спосіб профілактики цієї інфекції - активна імунізація. Вакцинація проти кіру проводять дітям у віці 12 місяців, ревакцинація - у шість років. Імунізація проти корі також проводиться раніше не привитим підліткам, що й не боліли кором, у віці 15-17 років і дорослим у віці до 35 років.
Тому, хто контактував із хворим кором, і при цьому раніше не болів і не щеплений проти цієї інфекції, можливе проведення пасивної імунізації. Уведення імуноглобуліну протягом перших днів після контакту може захистити від хвороби або забезпечити більш легкий її перебіг .
У дитячих дошкільних установах карантин встановлюється для привитих дітей, що раніше не боліли кіром на 17 днів від початку контакту.
Поради щодо попередження дитячого травматизму
В Україні нещасні випадки посідають третє місце серед основних причин смерті. У нашій країні щороку зазнають ушкодження здоров'я приблизно 2 млн. людей, смертельно травмується більше 70 тис. осіб, або близько 200 осіб щодня, що майже удвічі перевищує аналогічні показники у розвинених країнах світу. Близько 99 відсотків усіх померлих від нещасних випадків погибає у побуті.
Термін «травма» в перекладі з латині - тілесне пошкодження при поранені. Пошкодження, які повторювались у певній групі населення називається травматизмом. Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Травми серед дітей на жаль зустрічаються досить часто. Дитячий травматизм має багато характерних особливостей.
Травматизм поділяють на: побутовий, транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння.
Саме частіше зустрічається побутовий травматизм.
Побутовий травматизм – це ушкодження, які діти отримали вдома у квартирі у дворі чи саду. Ушкодження при цьому найрізноманітніші, але самі небезпечні з них це опіки полум’ям, хімічними речовинами і падіння з висоти.
Причини побутового травматизму різноманітні, але найчастіше з них це недостатній догляд батьків. Такі здавалося б на перший погляд дрібниці, як залишені у доступному для малят місці голки, цвяхи, леза бритв, стають причиною травм, а іноді і смерті. Це ж саме стосується і газових плит, оголених проводів електромережі, відчинених вікон, сходів і за свою необережність батьки іноді дуже дорого розплачуються.
Принципи запобігання побутового травматизму різноманітні, але головною і надійною з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку несуть в собі необдумані вчинки, доводити помилковість їх уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.
У профілактиці дитячого травматизму велику роль відіграють вчителі, вихователі, працівники санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, міліції. Вони здійснюють постійний нагляд за станом території житлових масивів, шкільних закладів, за дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і будівельних робіт.
Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності є травми від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів та інших видів транспорту. І головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля, а призводять до цього незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом.
Надзвичайно небезпечно кататись дітям на велосипедах, мопедах, моторолерах, скутерах якщо вони не склали відповідних екзаменів на право водіння. Дорослим ні на мить не можна забувати, що діти схильні наслідувати їх.
Якщо дитина бачить що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставлять до рекомендації, то від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, учителів, вихователів працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом.
Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій необхідно звертати увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці.
Учням необхідно ходити тільки по тротуарах з правого боку, звертати увагу на сигнал «бережись автомобіля» у тих місцях де немає тротуарів, іти слід по лівому боці вулиці на зустріч транспорту. Велику роль у боротьбі з вуличним травматизмом належить працівникам ДАІ. Вони організовують у школах дружини юних помічників ДАІ, виступають по радіо, телебаченню, у пресі.
Шкільний травматизм діти дістають під час перерв, у класах, коридорах. Основними причинами запобігання шкільного травматизму є чітко налагоджена організація трудового процесу і висока освітньо-виховна робота.
У кожному кабінеті є правила техніки безпеки при різних видах робіт. На початку кожного уроку потрібно їх повторювати.
Діти повинні усвідомлювати, що під час виробничого навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно виконувати всі постанови вчителя, строго дотримуватись техніки безпеки.
Спортивний травматизм. Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Але на превеликий жаль, дитячих спортивних закладів поки що не достатня кількість і до того ж не всі батьки розуміють їх користь, вважаючи що дитина може займатися спортом і без тренера. Тому багато підлітків грають футбол, хокей, їздять на велосипедах без старших досвідчених товаришів. Або обирають місця, не зовсім придатні, а часто і небезпечні: річки, захаращені двори, глибокі водойми, пустища. При неорганізованому занятті спортом трапляється найбільше спортивних ушкоджень. Тому батьки повинні якомога раніше залучати дитину, до занять у спортивних добровільних товариств, на стадіонах. Цим вони її не тільки загартують, а й вбережуть від страшної небезпеки. Тай у кожному будинку знайдуться батьки, які залюбки пограють з дітьми в футбол чи хокей і в той же час будуть стежити за порядком у місцях де проводять вільний час їхні діти.
Вуличний травматизм за своїм характером дуже подібний до побутового. Це ушкодження яких зазнають на вулиці.
Головними причинами вуличного травматизму – недоробки працівників жеків, будинкоуправлінь, будівельних організацій. Це несправні балкони, неогороджені канави, відчинені люки тощо. Взимку особливо небезпечні великі бурульки, що звисають з дахів будинків, під час ожеледі – не посипані піском або сіллю тротуари. Тому працівникам Жилкомсервісу, органів міліції, санепідемстанції треба бути особливо вимогливими і дотримуватись правил безпеки. Краще вжити запобіжних заходів, застерегтись від можливих трагедій.
Серед смертності від травматизму утоплення займає одне з перших місць. Це може статися яв влітку так і взимку. Головною причиною утоплені є невміння плавати, незнання особливостей водойм, при стрибках у воду велику небезпеку приносять підводні скелі, каміння. Взимку діти топляться, провалюючись під лід при катанні на ковзанах, або переходячи через водоймища.
Головну роль у запобіганні нещасних випадків на воді відіграють товариства рятування на воді та інші громадські організації. Вони відповідають за те, щоб для купання дітей були відведені спеціально загороджені місця, але навіть у таких місцях діти повинні бути під пильним контролем. Всі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені і встановлені попереджувальні знаки. Взимку дороги, придатні для переїзду через річку, чи озеро, теж повинні позначатися.
Дорослі зобов’язані категорично забороняти дітям кататися на ковзанах, санках по тонкій кризі.
Вогнепальний травматизм – це пошкодження отримані дітьми внаслідок вистрілу вогнепальної зброї.
Сільськогосподарський – це отримання травм під час сільськогосподарських робіт. Ці види травматизму серед дітей зустрічається дуже рідко.
Безумовно спільне прагнення школи, батьків та оточуючих для забезпечення безпеки життя дітей дає свої позитивні результати. Але потрібно цю роботу проводити систематично, а не періодично. Дуже важливим є пропагування безпечної поведінки у засобах масової інформації (це джерел масового впливу на учнів).
Основне правило: дитина повинна відчувати любов та увагу оточуючих, бути під пильним (але не набридливим) контролем!